Як зробити Україну привабливою юрисдикцією для IT-галузі?

IT-сектор називають локомотивом нашої економіки. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, він входить в трійку лідерів експорту, поступаючись лише АПК та металургії. Але чи є причини радіти такому локомотиву? Свіжі дані від TOP LEAD кажуть, що Україна в 2016 році експортувала IT-послуг на $3,2 млрд, це 33-е місце в світі. Попереду не тільки США, Великобританія, Німеччина та Індія, але і маленька Коста-Ріка. А в спину дихає нам Марокко. Більш того, динаміка експорту послуг інформаційно-комунікаційних технологій падає кожен рік і зараз ми експортуємо, як у 2010 році. Для порівняння: у 2013 році обсяг становив $5 млрд. Ясно, що війна не могла не вплинути на економіку в цілому. Але справа не тільки в ній. І тоді, і зараз IT-бізнес чомусь воліє дистанціюватися від української юрисдикції, розглядаючи нашу країну насамперед як джерело не дуже дорогих програмістів. А інноваційні розробки наших фахівців впроваджуються переважно за кордоном.

Що ж пропонує держава для того, щоб "локомотив української економіки" тягнув наші вітчизняні вагончики, а не американські, панамські, кіпрські або естонські?

Народні обранці прямо-таки "блищать" ідеями, починаючи від оподаткування криптовалют і закінчуючи пропозицією офіційно встановити "День програміста". Цей акт з боку держави повинна "засвідчити державну оцінку праці працівників IT-сфери, популяризувати їх діяльність та налагодити співпрацю між державним і приватним сектором". Розвиваючи думку державних мужів, можна припустити, що поява нагороди "Заслужений програміст України" і пов'язані з цим фантастичні пільги повинні стати просто-таки стимулом не тільки повернення всіх українських ІТ-шників, але і їх переселення на береги Дніпра зі всього світу і навіть втечі від Ілона Маска.

Якщо залишити тролінг осторонь, то чому дійсно може наша держава зацікавити бізнес в цілому так і ІТ-сектор, зокрема?

Перше правило, яке знайоме юристам зі студентської лави — передбачуваність закону, воно є основною умовою забезпечення верховенства права. Важка карма переслідує принцип правової визначеності на українській землі — з підручників з теорії держави і права та монографій в практику він протискується з працею. Ми всі знаємо, що не можна колупатися в носі, не можна під Новий рік одним махом приймати закони, які змінюють оподаткування, не можна приймати важливі зміни в закон "з голосу", можна тільки в гонитві за рейтингом Doing business змінювати нормативні акти заради потрібної рядки. Але чому відбувається все не так.

Що приваблює бізнес в іноземних юрисдикціях — прогнозованість законодавства та простота сплати податків. Про який прогнозованості може йти мова, якщо навіть ставка мінімальної заробітної плати в країні залежить від цифр, які виголосить президент під час спілкування з електоратом? Про прогнозованість законодавства саме зараз писати складно — як раз вступили в силу нові правила для господарського, цивільного, адміністративного та кримінального процесів, треба їх вивчити і сподіватися, що найближчі 5 років нічого не станеться нового і кардинального.

Захист права власності — це те, про що думають власники бізнесу, які хоч раз обпеклися з цим в Україні. Ефективно захистити своє можна в судах іноземних юрисдикцій. З переваг: сумнівів в об'єктивності суддів майже не виникає, сам розгляд у підсумку виходить швидше, дешевше, і рішення виконується не вітчизняними виконавцями. Звичайно, в Україні відбулася реформа системи виконання рішень, і є надії на нові суди. Оптимістам сподобається. Реалістам хочеться гарантій.

Трудові відносини в Україні досі регулюються кодексом законів, який прийнятий до народження багатьох ІТ-шників — в 1971 році. Так, наш Кзпп пам'ятає дорогого Леоніда Ілліча і мало відповідає правовідносин, які дійсно зараз виникають між найманим працівником і роботодавцем. Кожен раз новий проект нового Трудового кодексу втрачається в обговореннях та амбіції.

Нотою позитиву можемо вважати закон, названий "Маски-шоу стоп". ІТ-компанії, як будь-який працюючий бізнес, традиційно знаходяться у фокусі уваги правоохоронців. Отримання гарантій захисту від свавілля", безумовно, важливо, але очевидно, що це крапля в морі тих проблем IT-сектору, які слід вирішувати на законодавчому рівні.

Наприклад, Україна не має адекватного рівня захисту персональних даних. Враховуючи, що наші ІТ-компанії працюють і ЄС (Загальний регламент ЄС про захист даних (General Data Protection Regulation) набирає чинності з 25 травня 2018 року і посилює вимоги з безпеки збору та обробки персональних даних у ЄС і підвищує штрафи), то цю проблему варто було б вирішувати на державному рівні. Можна замість Дня програміста.

З позитивного, однак не придатного для великого IT-бізнесу — у нас є непогані умови для фізосіб-єдиноподатників. Різниця в курсі національної валюти до євро/долара дозволяє непогано жити навіть айтішникам з невеликим, за мірками цивілізованого світу, доходом. Але при цьому слід пам'ятати, що вік програміста недовгий, а одна з перших завдань, яка буде віддана штучного інтелекту — написання програмного коду. З цим вже зараз досить успішно справляються сучасні комп'ютери.

Категория: Экономика